Туриcтично-інформаційний центр "Демидівщина"

МАРШРУТ

«ІСТОРИЧНІ ПАМ'ЯТКИ с. БОРЕМЕЛЬ»

Маршрут-екскурсії: с.Боремель, Рівненська обл., Демидівський р-н.

Загальна протяжність маршруту близько 2,5 км.

Екскурсія розрахована на  2 год 30 хв.

Пішохідна екскурсія історико-культурного напрямку.

Нитка маршруту:

Курган-могила Святого Йосипа – Курган-могила Святої Теклі – Скульптура Ісуса Боремельського, що несе хрест – Георгіївська церква.

Курган-могила Святого Йосипа

Великим нещастям для українських земель, як і загалом для народів Східної Європи, були набіги заволзьких і кримських татар. Вони мали спустошливий характер і негативно позначалися на суспільно-економічному розвитку краю. Татарська орда на своєму шляху все перетворювала на згарище й пустелю, нещадно грабувала населення, а молодих юнаків та дівчат забирала в полон. Цей курган-могила є свідченням татарського лихоліття.

         Легенда розповідає, що наприкінці XVI ст. на Боремель напав великий татарський загін, захопив тут і в навколишніх селах велику кількість бранців - понад пів тисячі. Вони збиралися вивести полонених у Крим, для продажу в рабство. Проте зненацька на татар напав невеликий козацький загін (близько сотні) і вступив у нерівний кривавий бій з ворогом. Цілий день тривала запекла січ, але сили були занадто нерівними. Усі козаки склали голови в цьому бою, проте і татар загинуло чимало. Обурені зухвальством козаків, які не злякалися напасти на них, і розлючені тими величезними втратами, що вони понесли - татари знищили всіх полонених і покинули це місце. Хто з місцевих жителів залишився в живих, зібралися й поховали загиблих у двох великих братських могилах, а зверху насипали високі кургани.

Курган-могила Святої Теклі

   Це пам'ятник жінкам і дітям. Спробуйте уявити жінок, на очах яких убивають їх власних дітей, крики дітей на грудях мертвих матерів.., а над цим усим - лязкіт шабель завойовників.

   Про Боремельські кургани народом була складена дума, яка збереглась у пам'яті місцевих жителів до наших днів:

За народними переказами, які передаються з покоління в покоління, в другій половині ХV ст. Кримська орда здійснила чергову навалу на багатостраждальну Волинь, яка була в цей час під владою литовсько-польських феодалів. Ординці вдерлись в Боремель. Піддаючи все вогню і мечу, ханські розбійники схопили 500 українських дівчат. Коли нещасні полонянки взнали, що їх збираються відправити в печально відому Кафу, щоб продати в вічне рабство, вони одностайно заявили, що краще смерть ніж неволя. Разом з чоловіками, які прибігли на допомогу з косами, вилами і сокирами, непокірні українки кинулись на ворогів і почали знищувати їх. Кривава сутичка продовжувалась декілька годин. Вирізавши всіх хто був у місті, орда відкотилась в наддніпрянську Україну. Люди, які вернулися з лісу похоронили загиблих і насипали великий курган.

Це не просто легенда, а підтверджений археологічними дослідженнями, історичний факт. У 1963 р. на території Боремля проводилися археологічні дослідження професором I. Свешніковим. Його експедицією було знайдено кілька татарських речей, зокрема татарський меч, прикраси, а також велику модель павука-каракурта, спина якого відкривалася. На ній було зображено півмісяць і зорі, що знаменували собою турецький герб. Велися розкопки і на території кургану в центрі села. Було виявлено кістки жінок і дітей з ознаками насильницької смерті.

Скульптура Ісуса Боремельського, що несе хрест

   Підійшовши до пам'ятника читаємо напис: "Падаючому під хрестом захисникові і володареві світу після чудотворного образу Ісуса Христа Боремельського колись на тому місці в невеликій дерев'яній Свято-Михайлівській православній церкві с. Боремель на вічний спомин цей величезний пам'ятник заложили і виставили року Божого 1786 р.".

   Дивного в ньому нічого немає, подібних споруд на нашій древній землі збереглося чимало, і ще більше знищено в період войовничого атеїзму .

   Історія цього пам'ятника сумна. Народився він на попелищі. Місцевий пан Чацький знищив стару, переказують, що козацьку дерев'яну православну церкву. Знищив не тому, що вона йому заважала, а вирішив показати свою владу не лише над людьми, а й над їх святинею. Адже немає страшнішого як витравити з душі людини віру, позбавити її духовності. Очевидно, боремельський землевласник хотів скористатися татарським досвідом вирощення

яничарів. Проте не врахував однієї особливості: доки жива пам'ять - живий і народ. Люди берегли віру в душі, а бабусі та дідусі, як і в недалекому минулому, хрестилися та виконували православний обряд над попелищем. У нашого народу терпляча вдача. Зате у вельможного пана без причини почали помирати діти. Природа-матінка не терпить наруги ні над віруючими, ні над атеїстами. Нам не відомо, чи виросли діти у боремельского пана, пам'ять людська цього не закарбувала. Та у 1796 р. він на свої кошти збудував на місці спаленої ним же, православної святині ось цей пам'ятник... Важко повірити, що католик збудував пам'ятник святині своїх підлеглих. Аналогів у нашій історії не так вже й багато.

Георгіївська церква.

   Георгіївська церква - це діюча церква с. Боремель. Її було збудовано в 1775р. Ця дерев'яна пам'ятка Боремля розташована на вершині одного із пагорбів Стиру і вже здалеку приваблює око своєю строгою простотою, лаконічністю і виразним об'єктивізмом.

   Із заходу, в кількох метрах від входу розташована прямокутна дзвіниця. Георгіївська церква - основна архітектурна цінність Боремля, тому сьогодні сільські мешканці приділяють максимум уваги охороні цієї споруди.

Ікона Ісуса Христа Боремельського

   Ікона була написана в 1671 р. іконописцем м. Кременця Бужантом для священика Помаржанського, в будинку якого вона знаходилася якийсь час. Проте 23 березня - на велику п'ятницю, і 25 березня - на перший день Христового Воскресіння 1673 р. було помічено, що з очей Спасителя течуть криваві сльози. У десяту неділю після Великодня ікону з дому священика було урочисто перенесено до церкви.

   День перенесення ікони до православного храму святкують боремельці й нині. У десяту п'ятницю по Великодню у Боремлі правлять святкове богослужіння.

   Та на жаль, тут знаходиться лише копія цієї ікони. Оскільки оригінал чудотворної ікони під час Першої світової війни було вивезено разом із найціннішим церковним начинням.